Перший регіон, який ми будемо вивчати, — Європа, яка у сиву давнину була колискою багатьох високорозвинених цивілізацій: егейської, еллінської, кельтської, римської тощо. Це — батьківщина Великих географічних відкриттів, промислових переворотів, міських аґломерацій, міжнародної економічної інтеграції. І хоча епоха євроцентризму минула, у наш час цей регіон продовжує відігравати значну роль у світовій політиці та економіці.
1. Економіко-географічне положення регіону
Європа займає західну частину Євразії, її площа — 10,8 млн км2. Це порівняно невеликий регіон нашої планети, але на її території повністю або частково розмістилися близько 50 країн. Найбільша країна за площею (без урахування Росії) — Україна (603,7 тис. км2), найменша — Ватикан (0,44 км2). Близько чверті європейської площі припадає на півострови — Кольський, Сканди¬навський, Піренейський, Апеннінський та ін.
Особливості ЕГП країн Європи визначаються двома головними ознаками:
• за порівняно невеликих розмірів території цих країн безпосередньо межують між собою або розподілені невеликими відстанями. До того ж їх кордони проходять переважно такими природними межами, які не створюють перешкод для транспортних зв’язків;
• приморським положенням більшості країн. Економічний роз
виток багатьох країн з давніх часів пов’язаний із морем.
2. Політична карта регіону
Політична карта Європи формувалася впродовж тривалого часу. Лише протягом ХХ ст. суттєві зміни відбувалися тричі: після Першої та Другої світових війн та за останнє десятиріччя (об’єднання Німеччини, розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини, зміна сус-пільного ладу в країнах Центральної та Східної Європи). Форми правління і державний устрій країн поступово змінювалися.
Нині країни Європи за формою державного правління — це монархії і республіки. Найдавнішою республікою є Сан-Маріно (з 301 р.). Андорра перебуває під протекторатом Іспанії та Франції. Ґібралтар є заморською територією Великої Британії та єдиним колоніаль¬ним володінням в Європі.
Історичні та географічні чинники сприяли формуванню в Євро¬пі потужних інтеграційних об’єднань, політичного, економічного, фінансового характеру, серед яких найбільш впливовими є:
• Рада Європи (РЄ) — перша європейська міжурядова організація, створена після Другої світової війни (1949 р.);
• Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ);
• Північноатлантичний альянс (НАТО);
• Європейський Союз (ЄС);
• Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Централь¬ної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегру¬вання економік цих країн у міжнародні господарські зв’язки.
За географічним розташуванням та з історичного погляду Європу поділяють на субрегіони: Західну Європу, Центральну і Східну Європу.
3. Природні умови і ресурси
Країни Європи мають досить сприятливі умови для господар¬ського розвитку: вдале поєднання рівнинного та гірського рельєфу, кліматичних умов, переважно родючих ґрунтів та ресурсів прісної води.
У рельєфі Європи переважають низовини й височини, гори займають менше ніж п’яту частину території. Основна частина Європи перебуває в межах помірних широт. Тільки крайні північні й південні її області розташовані в субарктичному й субтропічному поясах. Найбільш сприятливі умови для розвитку сільського господарства — у західній частині Європи. Найкраще забезпечені земельними ресурсами країни Східної Європи. Лісистість Європи трохи вища за середньосвітову, що оцінюється в 30 %. Більшість лісових багатств Європи зосереджені в Росії й Північній Європі, а максимальний показник — у Фінляндії, де ліси займають 77 % території.
У Європі простежується закономірне зменшення річкового стоку із заходу на схід і з півночі на південь. До країн, добре забезпечених водними ресурсами, можна віднести Швецію, Фінляндію, Велику Британію, Росію. Найбільші річки Європи судноплавні, деякі з’єднані каналами. Загалом забезпеченість водними ресурсами в Європі є високою, хоча проблема чистої прісної води в деяких країнах постає досить гостро.
Мінеральні ресурси Європи різноманітні, однак значною мірою виснажені, особливо в західній частині, для економіки регіону власних запасів недостатньо. Із паливних корисних копалин найіс¬тотніші запаси вугілля. Найбільші запаси нафти в Росії, Великій Британії й Норвеґії, природного газу — у Росії, Норвеґії й Нідер¬ландах. Велике значення мають родовища залізних руд: Курська магнітна аномалія, Криворізький і Лотаринзький басейни, а також Нікопольський басейн марганцевих руд.
4. Населення
Європу населяє 729 млн мешканців (11 % світового населення — 01.07.2008 р.). Для більшості країн Європи характерним є перший тип відтворення населення. Природний приріст у ряді країн від’ємний. Загалом для Європи характерна депопуляція на рівні 0,04 % та «старіння нації». У віковій структурі населення близько 20 % від усього населення складають діти віком 15 та менше років, працездатне населення — 65 %, віком 65 років та більше — 15 %.Європа є густонаселеним та найбільш урбанізованим регіоном світу. Густота населення (без Росії) — 97 осіб/км2 (майже у 2 рази перевищує середньосвітову), найбільша (200–370 осіб/км2) — у Ні¬дерландах, Бельґії, Великій Британії та Німеччині, найменша (3–15 осіб/км2) — в Ісландії, Норвеґії та Фінляндії.
У містах мешкає близько 75 % населення; найбільші міські аґломерації: Лондон, Москва, Париж, Рурштадт (Німеччина), Санкт-Петербурґ, Стамбул. Найбільші міста (з населенням більш 1,5 млн): Афіни, Барселона, Берлін, Бірмінґем, Бухарест, Будапешт, Відень, Варшава, Гамбурґ, Київ, Лісабон, Лондон, Мадрід, Манчестер, Мі¬лан, Москва, Париж, Рим, Санкт-Петербурґ, Стамбул.
Етнічна карта регіону формувалася протягом тисячоліть. Поряд з однонаціональними країнами (Польща, Італія) в Європі чимало багатонаціональних держав (Велика Британія, Швейцарія, Україна, Росія тощо). Більшість народів відносять до індоєвропейської мовної сім’ї. Панівною релігією є християнство.
Останніми десятиріччями Європа перетворилася у світовий центр трудової імміграції. Тут нараховується близько 15–17 млн іноземних працівників та членів їх родин. У країнах, що прийма¬ють значну кількість трудових мігрантів, виникає низка проблем, пов’язаних із етнічними та соціальними розбіжностями.
5. Загальна характеристика господарства
Частка Європи у світовому ВВП за останні 50 років зменшилася й зараз становить приблизно 25 % проти 37 % у 1950 р. Однак у цій частині світу перебувають світові лідери за показником ВВП на душу населення. При цьому частка європейців у населенні світу за цей період зменшилася майже вдвічі. У Європі виробляється більше ніж чверть промислової продукції світу, а за деякими видами сільськогосподарської продукції, наприклад молоком, вона — без¬сумнівний світовий лідер.
Економічну потужність регіону визначають, в першу чергу, країни Західної Європи, а серед них — чотири країни, які є членами «Великої сімки» — Німеччина, Франція, Велика Британія, Іта¬лія. Країни Західної Європи являють собою економічне «ядро» ЄС. Це наймогутніше інтеграційне об’єднання концентрує на внутріш¬ньому ринку 40 % торгівлі товарами і 30 % — послугами.
Економіка інших розвинених країн Європи, таких як наприклад, Швейцарія, Нідерланди, Фінляндія, Швеція, Бельґія, на відміну від чотирьох головних країн, спеціалізується на окремих га¬лузях, які завоювали європейське і навіть світове визнання.
Відкритість економік, раціональна організація виробництва, інтеграційні процеси країн ЄС сприяють раціональному використанню природних, матеріальних та трудових ресурсів та досягнен¬ню високих показників продуктивності праці, рівня життя тощо.
Особливе місце в регіоні посідають постсоціалістичні країни Центральної та Східної Європи, де формуються засади ринкової економіки.
Провідною галуззю промисловості в Європі є машинобудуван¬ня, яке орієнтується на трудові ресурси, наукову базу й тяжіє до великих міст і аґломерацій. На машинобудування припадає третина промислової продукції Європи та дві третини її експорту. Висо¬ким розвитком характеризується автомобілебудування. Європа — найбільший у світі виробник верстатів, оптики, металомістких машин і конструкцій тощо.
Хімічна промисловість посідає друге місце після машинобудування за часткою у ВВП регіону. Переорієнтація галузі на вуглеводну сировину призвела до того, що в західній частині центри нафтохімії знаходяться поряд з морськими або річковими портами, де є нафтові термінали (наприклад, Роттердам). А в східній частині регіону «тяжіння» до нафти призвело до створення НПЗ на трасах магістральних нафтопроводів (Україна, Польща, Чехія, Словаччи¬на, Угорщина).
Потужний паливно-енергетичний комплекс Європи базується як на власній сировині, так і на імпортній. У західній частині Європи провідне місце серед видів палива займають нафта та природний газ, який видобувають з шельфу Північного моря, імпортують з Ро¬сії та країн, що розвиваються. У східній частині достатньо високою залишається частка вугілля (Польща, Чехія, Україна). Найбільшу кількість електроенергії виробляють ТЕС, на річках Скандинав¬ського півострову, Дунаї, Рейні, Дніпрі працюють потужні ГЕС, у багатьох країнах значна частка електроенергії виробляється на АЕС (Франція, Велика Британія, Бельґія, Україна). В Ісландії електроенергетика використовує геотермальні джерела.
Підприємства металургійної промисловості орієнтуються на сировину або металургійне паливо (Польща, Україна, Росія). Після другої світової війни великі металургійні комбінати були побудо¬вані або розширені в морських портах з орієнтацією на імпорт висо¬коякісної залізної руди та металобрухту (Італія, Франція, Велика Британія, Німеччина). Найважливіші галузі кольорової металургії — алюмінієва та мідна.
Лісова промисловість орієнтується насамперед на сировину та є галуззю міжнародної спеціалізації Швеції,Фінляндії, Білорусі, Росії.
Легка промисловість переміщується з відомих світових центрів текстильного та шкіряно-взуттєвого виробництва, що сформували¬ся у Великій Британії, Франції, Бельґії, до регіонів, де є притік де¬шевої робочої сили, — Польщі, Італії, Портуґалії, Словаччини, Болгарії, України.
Сільське господарство розвинене у всіх європейських країнах, однак відмінності природних умов визначають і відмінності сільськогосподарської спеціалізації.
В Європі склалися три основні типи сільського господарства — північно-, середньо- та південноєвропейський. У першому переважає інтенсивне молочне тваринництво. У другому, крім вирощування великої рогатої худоби, важливу роль також відіграють свинарство, птахівництво і рослинництво. У південноєвропейському типі рослинництво переважає над гірськопасовищним тваринництвом.
Країнам ЄС властивий високоінтенсивний характер ведення сільського господарства, як правило, з переважанням тваринництва та обслуговуючою роллю рослинництва.
Постсоціалістичні країни перебувають на різних стадіях реформування аграрних відносин.
За рівнем розвитку мережі транспортних шляхів європейський регіон посідає одне з провідних місць у світі. Особливо високою інтенсивністю перевезень та якістю шляхів сполучення вирізняються країни ЄС.
VI. Підсумок уроку
• Європейські країни мають сприятливі умови для активних інтеграційних процесів: вигідне географічне положення, значні природні ресурси, загальні особливості становлення та еконо¬мічного розвитку, історично сформовані господарські зв’язки між ними.
• Європа була і залишається одним з провідних центрів світової економіки, а основою Європейського економічного простору є країни ЄС.
Немає коментарів:
Дописати коментар