План.
1.Виникнення та розвиток глобальних проблем людства.
2. Проблема збереження миру
3.Демографічна проблема та проблема подоланнявідсталості країн, що розвиваються.
4. Економічні проблеми
5. Екологічна проблема
6. Соціальні проблеми
На сьогодні різнобічна діяльність людини набула небувалого розмаху, охопивши майже всю земну кулю. Космічні апарати дають можливість практично миттєво зв'язатися по телефону з будь-якою точкою світу, а речовини промислових викидів виявлені навіть в Антарктиді. Балістичними ракетами можна уразити будь-яку ціль, де б вона не знаходилася. Жодна країна світу не може уникнути того або іншого впливу світової економіки й світових фінансових інститутів. Отже, цілий ряд проблем, що виникають перед людством, охоплюють всю земну кулю і навіть ближній космічний простір. Такі проблеми отримали назву глобальних (від фр. global — загальний, що походить від лат. globus — куля). Ці проблеми вивчаються багатьма науками, в тому числі й географією, хоч би тому, що в географічній оболонці Землі всі компоненти тісно взаємопов'язані завдяки кругообігу різних речовин і видів енергії.
Глобальні проблеми — проблеми, що охоплюють всю Землю, все людство, всі держави і що вимагають для свого вирішення спільних зусиль світової спільноти.
Глобальними проблемами називають такі, що:
· по-перше, стосуються всіх країн, народів та соціальних прошарків;
· по-друге, призводять до значних економічних та соцвальних втрат, а у випадку загострення можуть загрожувати існуванню людської цивілізації;
· по-третє, потребують для свого вирішення співнобітництва в загальнопланетному масштабі, загальних дій урядів та народів
Процес взаємодії суспільства і природи дійшов кількісної і якісної межі, коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства з усією природою планети. Науково-технічна революція призвела, з одного боку, до формування у людства всеохопної системи знань і технологій, з другого — до збільшення антропогенного впливу на природу. Сформувалися складні господарські системи, вплив яких поширюється на весь світ. Як результат — почав зростати взаємозв’язок і взаємозалежність господарського та політичного життя країн і народів світу. Сутність цих процесів і явищ породжує глобальні проблеми, тобто проблеми, що стосуються всього людства. Вони охоплюють усі аспекти відносин між державами світового співтовариства, між суспільством і природою, формування умов життєдіяльності людства.
До основних факторів, які сприяли виникненню глобальних проблем людства, можна віднести: швидке зростання чисельності населення (демографічний вибух), крім того, постійне нарощування промислового та сільськогосподарського виробництва, збільшення обсягу видобутку корисних копалин житлове, промислове будівництво, прокладання нових транспортних магістралей, забруднення навколишнього середовища, мілітаризацію економіки окремих країн.
Ця проблема э найважливішою, оскільки в разі виникнення глобального військового конфлікту у світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕС тощо), всі інші проблеми втрачають сенс.
Дослідники виділяють декілька причин виникнення воєн:
· психолого-біологічна, суть якої полягає в природі людини. Це агресивність, суперництво, недовіра, потреба в гострих відчуттях;
· необхідність у нарощуванні військової потужності – озброєна держава може захистити себе та своїх громадян. З такою державою рахуватимуться інші;
· прагнення захопити нові території з їхніми природними ресурсами, населенням і господарством. Відомо, що кількість природних ресурсів на Землі обмежена, а чисельність населення неухильно зростає. Отже, є можливість регулювати її або воєннимии (каральними) заходами, або «гуманними» економічними методами, спричиняючи недоїдання, голод, хвороби й вимирання цілих народів.
Негативним є вплив мілітаризації (від лат. militaris – військовий), тобто військової потужності, не лише на економіку, але й на суспільство в цілому. Щороку в світі на військові потреби витрачається близько 1 трлн дол. Майже половину цих витрат несуть дві держави – США і Росія. В деяких країнах військові витрати перевищують 1/10 їхнього ВВП, насамперед в тих, які постійно втягнуті у воєнне протистояння (Північна Корея, більшість країн Перської затоки та ін.). Деякі небагаті по доходу на душу населення країни вкладають більше коштів у військову сферу, ніж в соціальну, наприклад Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін. На задоволення попиту на військові товари й послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн осіб, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених і конструкторів, або 1/5 науковців світу.
Дві країни — США та Росія — витрачають майже половину коштів на військові потреби. На задоволення попиту на військові товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.
Офіційні держави «ядерного клубу»: США, Росія, Великобританія, Франція, Китай. Неофіційні члени «ядерного клубу»: Індія, Пакистан, Ізраїль, Південна Корея. Порогові держави, які володіють технологіями виробництва цієї зброї: Іран, Ірак, Південна Африка, Бразилія, Аргентина, Японія.
Від закінчення Другої світової війни до початку ХХІ ст. відбулося понад 38 міжнародних та близько 100 внутрішньодержавних конфліктів.
Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.
Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.
Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній і релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюється ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.
Докладаються величезні зусилля, щоб ліквідувати вогнища релігійних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки - військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.
Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.
Суть глобальної демографічної проблеми полягає в швидкому і неконтрольованому зростанні чисельності населення світу, що викликає багато проблем. Це проблеми забезпечення продовольством, надання освіти, зайнятості та якості життя населення, дефіциту природних ресурсів, екології і нестабільності в світі. Глобальна демографічна проблема пов'язана переважно з демографічною ситуацією в країнах, які розвиваються, але і у розвинених країнах також наростають певні демографічні проблеми.
Народжуваність і смертність залежать від матеріальних умов життя, традицій і особливостей суспільства. Основна тенденція початку XXІ ст. — зниження рівнів народжуваності і смертності. Після «демографічного вибуху» настала стадія «демографічного спаду», що характеризується зменшенням народжуваності. Збільшення середньої очікуваної тривалості життя обумовлене деяке скорочення смертності.
У другій половині XX ст більшість країн, які розвиваються, зіткнулися з швидким зростанням чисельності населення, що практично звело нанівець успіхи економічного зростання й породило безліч соціальних і екологічних проблем. Зниження народжуваності в країнах, які розвиваються, не скоротило розриву між країнами з різним рівнем економічного розвитку. У розвинених країнах також є свої демографічні проблеми. Це дефіцит трудових ресурсів, який спричиняє трудову імміграцію з бідних країн. А наявність іноземної робочої сили приводить до напруженості в сусіпльстві.
Вирішення демографічних проблем тісно пов'язано з вирішенням інших глобальних проблем.
Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочало XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд., що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що перебувають за «межею бідності».
Основним шляхом розв’язання сировинно-енергетичної кризи є перехід до матеріало- та енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і безвідходного виробництв.
До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.
Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони, передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. Вже доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це приводить до подорожчання сировинної та енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинноенергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідхідного і безвідходного виробництв
До зменшення використання сировини повинна привести і заміна багатьох видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Ллє більшість цих матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, нерідко вони мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина).
Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старопромислових районах Західної і Східної Європи та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни.
Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують "малі" високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90 % щорічного надходження металобрухту, 50-70 % макулатури і багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії.
Розв'язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних основах (спалювання вугілля у "киплячому шарі", МГД-генератори), передбачає широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі.
Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в ЗО разів перевищує річне споживання електрики в усьому світі.
Перша у світі вітрова електростанція потужністю 100 кВт збудована в Криму в 1931 р. Струм надходив в електромережу Севастополя. Вітрові електростанції функціонують в ФРН, США, Росії, Казахстані, Туркменистані. Кубі, Швеції та ін.
Використання енергії припливів і відпливів найбільш характерно для Франції, Росії, США та ін., а геотермальної енергії - для Ісландії, Росії.
Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, то харчування є фізіологічною потребою людини.
Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території.
Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у центральній Африці (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих країнах на 80-85 % від рекомендованих ФАО норм (не менше 2400 ккал на добу).
Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17%. у США - 19%, у країнах Дніпровсько-чорноморського субрегіону, Російській Федерації, через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.
Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, с земля. Однак не вся земля с придатною для вирощування сільськогосподарських культур.
Тільки 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) може бути освоєна під орні землі та багаторічні насадження.
В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці та Латинській Америці розораність становить усього 6,0, 6,7 та 8,9 % відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці - ліси (48,1 %). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які придатні для землеробства.
Чималі площі родючих земель вилучаються у світі під забудову, особливо міську, яка в XXI ст. може значно зрости.
Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження грунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7 %, а їх потенційна продуктивність - на 28,9 %.
Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, то розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.
Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20 % харчових білків тваринного походження.
Особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.
Забруднення виражається в надходженні у навколишнє середовище різноманітних хімічних елементів та їхніх сполук (твердих, рідких, газоподібних), що викидаються промисловими, сільськогосподарськими підприємствами, транспортом, міським комунальним господарством. Випробування ядерного та інших видів зброї, бойові дії забруднюють навколишнє середовище дуже небезпечними речовинами, особливо радіоактивними. Найбільший спектр забруднюючих речовин поставляють підприємства хімічної, потім — металургійної та нафтопереробної промисловості й електроенергетики. Сильним забруднювачем є транспорт, особливо автомобільний і авіаційний.
Небезпечним є радіоактивне забруднення, що з’являється внаслідок випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС і підприємствах з переробки радіоактивних елементів. Радіоактивні ізотопи, маючи тривалий період напіврозпаду, можуть зробити територію непридатною для життя протягом сотень тисяч і навіть мільйонів років.
Сільське господарство також є інтенсивним забруднювачем природи. Найбільша кількість забруднюючих речовин потрапляє в ґрунти з мінеральними добривами, особливо фосфорними (радіоактивні ізотопи, рідкі та розсіяні хімічні елементи).
Основні наслідки забруднення навколишнього середовища:
· завдається шкода здоров'ю людини. Речовини - забруднювачі призводять до різних захворювань, а в деяких випадках навіть до смерті людей і сільськогосподарських тварин;
· забруднені території стають малопридатними або взагалі непридатними для мешкання людей та їхньї господарської діяльності;
· забруднення може привести до порушення здатності біосфери до самоочищення, її повного руйнування й загибелі людства.
Для того, щоб зменшити або зовсім усунути забруднення, необхідне дотримання наступних вимог:
· на перших етапах будувати очисні споруди на підприємствах, а в перспективі створювати нові технології, що не призводять до забруднення природи;
· здійснювати пошук альтернативних джерел енергії — енергії термоядерного синтезу, вітру, сонця, використання абсолютного вакууму і т.п.;
· поступово, переходячи на нові технології, забруднені території можна рекультивувати, перетворити на придатні для заселення й господарського використання.
Найінтенсивніше відбувається вирубка тропічних лісів, у меншій мірі — лісів помірного поясу. Вирубування тропічних лісів відбувається з інтенсивністю 20 га за хвилину, тобто за кожну секунду вирубується площа в 2 футбольних поля. За останні 40 років площа тропічних лісів зменшилась на 50 %. Якщо так триватиме, то через 30-40 років ці ліси зникнуть.
Лісовідновлення проводиться тільки в розвинених країнах. Вирубка лісів призводить до багатьох негативних наслідків. Ліси — своєрідні «легені планети». Природні комплекси лісів очищують повітря від пилу та шкідливих речовин, виділяють кисень. Рослини — практично єдині постачальники кисню в атмосферу Землі. Ліси зберігають ґрунти від ерозії завдяки густо переплетеній кореневій системі, є регулятором поверхневого й підземного стоків природних вод. При знищенні лісу рівень ґрунтових вод знижується, що приводить до обміління річок; зникає багато видів рослин і тварин; частково змінюється клімат. Все це необоротно збіднює генетичний фонд живої природи Землі. Вирубка лісів повинна супроводжуватися їх відновленням. Для цього необхідний розвиток розплідників деревних культур з подальшою висадкою саджанців на місце знищених лісів.
Величезний негативний вплив на навколишнє середовище здійснює опустелювання, тобто зростання площ, зайнятих пустелями. Опустелювання може бути викликане декількома причинами. Це і зведення лісів з подальшою ерозією ґрунтів, і пересихання річок, струмків, і надмірний випас худоби, коли тварини не тільки з'їдають рослини, але і витоптують їх. Ґрунти, позбавлені кореневої системи рослин, легко видуваються, що приводить до їх вітрової ерозії. Неправильна обробка сільськогосподарських земель може викликати руйнування ґрунтового покриву і появу пустинних ландшафтів.
Процес опустелювання найбільш інтенсивний в Африці в зоні Сахелі, де пустеля Сахара поступово переходить в напівпустелю і суху савану, що використовується як пасовища. Опустелювання також характерне для Південної Африки, Тихоокеанського узбережжя і Патагонії Південної Америки, Мексики, Аравійського півострова, центральних районів Азії, низки районів Австралії. Для боротьби з опустелюванням існують різні способи: створення лісозхисних смуг, висадження посухостійких рослин, регулювання випасу сільськогосподарських тварин, правильна обробка земель, відновлення лісів.
Інтенсивна господарська діяльність людини, в результаті якої щорік спалюється величезна кількість палива, приводить до вилучення з атмосфери великих об'ємів кисню й викидів вуглекислого газу (СО2), а також інших твердих, рідких і газоподібних сполук. Деякі вчені вважають, що збільшення концентрації СО2 в атмосфері приводить «парникового ефекту», коли нижній шар атмосфери нагрівається за рахунок поглинання молекулами води, вуглекислого газу й деяких інших газів частки теплового випромінювання поверхні Землі, нагрітої Сонцем.
Парниковий ефект може бути причиною потепління на Землі з подальшим таненням льодів Антарктиди, арктичних і гірських районів і підвищенням рівня води в Світовому океані на декілька десятків метрів, що викличе затоплення густозаселених низовинних районів материків, де проживають сотні мільйонів людей. Потепління також може привести до танення багатолітньої мерзлоти в полярних районах і зсуву природних зон до полюсів. Існує й інша точка зору на потепління клімату, яке пов'язане не із збільшенням концентрації СО2 в атмосфері, а з активізацією вікових ритмів сонячної активності. Надлишкова для біосфери кількість вуглекислого газу поглинається водами Світового океану й виводиться в осад у вигляді вапняків та інших гірських порід. У будь-якому випадку потепління клімату на 2 — 3 градуси приведе до збитку в 1 — 2 % світового валового продукту, а для країн, що розвиваються, у декілька разів більше.
Останнім часом багато суперечок ведеться з приводу «руйнування» озонового шару стратосфери й утворення «озонових дір» речовинами, що використовуються в аерозолях і холодильних установках. Озоновий шар оберігає живі організми на Землі від небезпечної дії короткохвильової ультрафіолетової радіації Сонця. Проте ряд учених вважає, що зміна озонового шару й утворення в нім «дірок» процес природний, не пов'язаний з техногенною діяльністю людей.
Екологічні проблеми є наслідком багатьох проблем і не можуть бути вирішені у межах окремої держави, тому що завдяки глобальному кругообігу речовини й енергії географічна оболонка є єдиним природним комплексом. Для вирішення екологічних проблем необхідні принципово нові, енергозберігаючі та не забруднюючі навколишню природу технології.
Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами. Найбільшим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може мати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою та гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.
Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластичних синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені-дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто, Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів пластикові вироби нерідко стають причиною їх загибелі.
Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, найбільш загрозливою серед яких є СНІД.
У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислове розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.
Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу, всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого негативного явища у проблему глобального масштабу, як злочинність, Інтернаціоналізація злочинності у багатьох випадках значно випереджує темпи світової інтеграції в економічній, соціальній і культурній сферах. Особливо небезпечним стало явище злочинності після того, як вона набрала організованих форм, сформувала і постійно розширює світовий ринок наркотиків і зброї.
Генеральна Асамблея ООН 22.04.2009 р. одноголосно схвалила резолюцію про проголошення 22 квітня Міжнародним днем Матері-Землі. У ній підкреслюється, що для досягнення справедливого балансу між економічними, соціальними й екологічними потребами нинішнього та майбутніх поколінь необхідно сприяти гармонії з природою і планетою Земля.
Американське видання The Forbes опублікувало рейтинг найбільш екологічно чистих країн світу за 2008 р. 140 країн оцінювалися за 25 критеріям (починаючи від чистоти повітря та якості води і закінчуючи біологічною варіативною й використанням пестицидів).
Найчистішою в світі визнана Швейцарія (одна з найбагатших країн світіу за показником ВВП на душу населення), яка набрала 100 балів за 8-ми екологічними критеріями, включаючи якість води, кількість і чистоту лісів, мінімальне використання пестицидів.
У Швеції стабільно високі екологічні показники, що безпосередньо відображується на здоров'ї її мешканців. Тут низький рівень забруднення повітря, чиста питна вода, низький рівень парникових газів, турботливе ставлення до лісів.
Норвегія – ще одна з найбагатших країн світу, яка може похвалитися прекрасною якістю води, санітарії (ефективне очищення стічних вод), повітря. Норвежці найменш схильні до захворювань дихальних шляхів.
Економіка Коста-Рики залежить від індустрії екотуризму, тому тут велика увага приділяється турботі про навколишнє середовище. На відміну від своїх латиноамериканських сусідів, ця країна уникає вирубування лісу. Країна набрала 97 балів із 100 можливих в категоріях лісівництва, чистоти повітря.
Серед інших найчистіших країн світу – Колумбія, Нова Зеландія, Японія, Хорватія, Албанія, Ізраїль.
1.Виникнення та розвиток глобальних проблем людства.
2. Проблема збереження миру
3.Демографічна проблема та проблема подоланнявідсталості країн, що розвиваються.
4. Економічні проблеми
5. Екологічна проблема
6. Соціальні проблеми
1.Виникнення та розвиток глобальних проблем людства.
На сьогодні різнобічна діяльність людини набула небувалого розмаху, охопивши майже всю земну кулю. Космічні апарати дають можливість практично миттєво зв'язатися по телефону з будь-якою точкою світу, а речовини промислових викидів виявлені навіть в Антарктиді. Балістичними ракетами можна уразити будь-яку ціль, де б вона не знаходилася. Жодна країна світу не може уникнути того або іншого впливу світової економіки й світових фінансових інститутів. Отже, цілий ряд проблем, що виникають перед людством, охоплюють всю земну кулю і навіть ближній космічний простір. Такі проблеми отримали назву глобальних (від фр. global — загальний, що походить від лат. globus — куля). Ці проблеми вивчаються багатьма науками, в тому числі й географією, хоч би тому, що в географічній оболонці Землі всі компоненти тісно взаємопов'язані завдяки кругообігу різних речовин і видів енергії.
Глобальні проблеми — проблеми, що охоплюють всю Землю, все людство, всі держави і що вимагають для свого вирішення спільних зусиль світової спільноти.
Глобальними проблемами називають такі, що:
· по-перше, стосуються всіх країн, народів та соціальних прошарків;
· по-друге, призводять до значних економічних та соцвальних втрат, а у випадку загострення можуть загрожувати існуванню людської цивілізації;
· по-третє, потребують для свого вирішення співнобітництва в загальнопланетному масштабі, загальних дій урядів та народів
Процес взаємодії суспільства і природи дійшов кількісної і якісної межі, коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства з усією природою планети. Науково-технічна революція призвела, з одного боку, до формування у людства всеохопної системи знань і технологій, з другого — до збільшення антропогенного впливу на природу. Сформувалися складні господарські системи, вплив яких поширюється на весь світ. Як результат — почав зростати взаємозв’язок і взаємозалежність господарського та політичного життя країн і народів світу. Сутність цих процесів і явищ породжує глобальні проблеми, тобто проблеми, що стосуються всього людства. Вони охоплюють усі аспекти відносин між державами світового співтовариства, між суспільством і природою, формування умов життєдіяльності людства.
До основних факторів, які сприяли виникненню глобальних проблем людства, можна віднести: швидке зростання чисельності населення (демографічний вибух), крім того, постійне нарощування промислового та сільськогосподарського виробництва, збільшення обсягу видобутку корисних копалин житлове, промислове будівництво, прокладання нових транспортних магістралей, забруднення навколишнього середовища, мілітаризацію економіки окремих країн.
2. Проблема збереження миру
Історію людства можна розглядати як історію воєн. Тільки у XX ст. відбулись дві світові й безліч локальних воєн (у Кореї, В'єтнамі, Анголі, на Близькому Сході та в інших регіонах). Лише після Другої світової війни до початку ХХІ ст. сталося більше 40 міжнародних і близько 90 внутрішньодержавних конфліктів, де загинули десятки мільйонів людей. При цьому якщо в міжнародних конфліктах співвідношення загиблих цивільних і військових приблизно рівне, то в громадянських і національно-визвольних війнах цивільного населення гине в три рази більше, ніж військових. І сьогодні на планеті продовжують існувати десятки точок потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів.Ця проблема э найважливішою, оскільки в разі виникнення глобального військового конфлікту у світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями (АЕС тощо), всі інші проблеми втрачають сенс.
Дослідники виділяють декілька причин виникнення воєн:
· психолого-біологічна, суть якої полягає в природі людини. Це агресивність, суперництво, недовіра, потреба в гострих відчуттях;
· необхідність у нарощуванні військової потужності – озброєна держава може захистити себе та своїх громадян. З такою державою рахуватимуться інші;
· прагнення захопити нові території з їхніми природними ресурсами, населенням і господарством. Відомо, що кількість природних ресурсів на Землі обмежена, а чисельність населення неухильно зростає. Отже, є можливість регулювати її або воєннимии (каральними) заходами, або «гуманними» економічними методами, спричиняючи недоїдання, голод, хвороби й вимирання цілих народів.
Негативним є вплив мілітаризації (від лат. militaris – військовий), тобто військової потужності, не лише на економіку, але й на суспільство в цілому. Щороку в світі на військові потреби витрачається близько 1 трлн дол. Майже половину цих витрат несуть дві держави – США і Росія. В деяких країнах військові витрати перевищують 1/10 їхнього ВВП, насамперед в тих, які постійно втягнуті у воєнне протистояння (Північна Корея, більшість країн Перської затоки та ін.). Деякі небагаті по доходу на душу населення країни вкладають більше коштів у військову сферу, ніж в соціальну, наприклад Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В'єтнам та ін. На задоволення попиту на військові товари й послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн осіб, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених і конструкторів, або 1/5 науковців світу.
Дві країни — США та Росія — витрачають майже половину коштів на військові потреби. На задоволення попиту на військові товари та послуги, за оцінкою ЮНЕСКО, працює 50 млн. чоловік, в розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.
Офіційні держави «ядерного клубу»: США, Росія, Великобританія, Франція, Китай. Неофіційні члени «ядерного клубу»: Індія, Пакистан, Ізраїль, Південна Корея. Порогові держави, які володіють технологіями виробництва цієї зброї: Іран, Ірак, Південна Африка, Бразилія, Аргентина, Японія.
Від закінчення Другої світової війни до початку ХХІ ст. відбулося понад 38 міжнародних та близько 100 внутрішньодержавних конфліктів.
Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.
Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.
Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній і релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюється ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.
Докладаються величезні зусилля, щоб ліквідувати вогнища релігійних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки - військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.
Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.
3. Демографічна проблема та проблема подоланнявідсталості країн, що розвиваються.
Суть глобальної демографічної проблеми полягає в швидкому і неконтрольованому зростанні чисельності населення світу, що викликає багато проблем. Це проблеми забезпечення продовольством, надання освіти, зайнятості та якості життя населення, дефіциту природних ресурсів, екології і нестабільності в світі. Глобальна демографічна проблема пов'язана переважно з демографічною ситуацією в країнах, які розвиваються, але і у розвинених країнах також наростають певні демографічні проблеми.Народжуваність і смертність залежать від матеріальних умов життя, традицій і особливостей суспільства. Основна тенденція початку XXІ ст. — зниження рівнів народжуваності і смертності. Після «демографічного вибуху» настала стадія «демографічного спаду», що характеризується зменшенням народжуваності. Збільшення середньої очікуваної тривалості життя обумовлене деяке скорочення смертності.
У другій половині XX ст більшість країн, які розвиваються, зіткнулися з швидким зростанням чисельності населення, що практично звело нанівець успіхи економічного зростання й породило безліч соціальних і екологічних проблем. Зниження народжуваності в країнах, які розвиваються, не скоротило розриву між країнами з різним рівнем економічного розвитку. У розвинених країнах також є свої демографічні проблеми. Це дефіцит трудових ресурсів, який спричиняє трудову імміграцію з бідних країн. А наявність іноземної робочої сили приводить до напруженості в сусіпльстві.
Вирішення демографічних проблем тісно пов'язано з вирішенням інших глобальних проблем.
Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочало XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд., що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що перебувають за «межею бідності».
4. Економічні проблеми
До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.Основним шляхом розв’язання сировинно-енергетичної кризи є перехід до матеріало- та енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і безвідходного виробництв.
До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу.
Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони, передусім недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. Вже доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це приводить до подорожчання сировинної та енергії, а значить, і всієї продукції згаданих галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинноенергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідхідного і безвідходного виробництв
До зменшення використання сировини повинна привести і заміна багатьох видів природних матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Ллє більшість цих матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, нерідко вони мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина).
Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів - металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старопромислових районах Західної і Східної Європи та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни.
Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують "малі" високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90 % щорічного надходження металобрухту, 50-70 % макулатури і багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії.
Розв'язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних основах (спалювання вугілля у "киплячому шарі", МГД-генератори), передбачає широке використання альтернативних джерел енергії, передусім сонячної, вітрової, внутрішнього тепла Землі.
Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в ЗО разів перевищує річне споживання електрики в усьому світі.
Перша у світі вітрова електростанція потужністю 100 кВт збудована в Криму в 1931 р. Струм надходив в електромережу Севастополя. Вітрові електростанції функціонують в ФРН, США, Росії, Казахстані, Туркменистані. Кубі, Швеції та ін.
Використання енергії припливів і відпливів найбільш характерно для Франції, Росії, США та ін., а геотермальної енергії - для Ісландії, Росії.
Продовольча проблема визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, то харчування є фізіологічною потребою людини.
Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території.
Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у центральній Африці (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у цих країнах на 80-85 % від рекомендованих ФАО норм (не менше 2400 ккал на добу).
Причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60 %, тоді як у Німеччині 17%. у США - 19%, у країнах Дніпровсько-чорноморського субрегіону, Російській Федерації, через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70 %, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.
Серед чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, с земля. Однак не вся земля с придатною для вирощування сільськогосподарських культур.
Тільки 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) може бути освоєна під орні землі та багаторічні насадження.
В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці та Латинській Америці розораність становить усього 6,0, 6,7 та 8,9 % відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці - ліси (48,1 %). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які придатні для землеробства.
Чималі площі родючих земель вилучаються у світі під забудову, особливо міську, яка в XXI ст. може значно зрости.
Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження грунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7 %, а їх потенційна продуктивність - на 28,9 %.
Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, то розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.
Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20 % харчових білків тваринного походження.
Особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.
5. Екологічна проблема
Екологічна проблема. є результатом взаємодії людини та її господарської діяльності з навколишньою природою. Спочатку процес в основному обмежувався вилученням тварин (в процесі полювання, рибальства) і рослин (як продуктів харчування, опалення). Вже в далекі часи люди підпалювали трави в степах або ліси з метою полювання на звірів, а пізніше — для звільнення земель під ріллю. З розвитком землеробства, тваринництва і особливо промисловості вплив на природу посилювався, а в другій половині XX ст. у зв'язку з бурхливим розвитком промисловості й транспорту, демографічним вибухом, урбанізацією та випробуваннями ядерної зброї різко зріс. Негативна дія людини на природу виявляється у вигляді зниження якості та деградації її окремих компонентів, а також забруднення природи в цілому.Забруднення виражається в надходженні у навколишнє середовище різноманітних хімічних елементів та їхніх сполук (твердих, рідких, газоподібних), що викидаються промисловими, сільськогосподарськими підприємствами, транспортом, міським комунальним господарством. Випробування ядерного та інших видів зброї, бойові дії забруднюють навколишнє середовище дуже небезпечними речовинами, особливо радіоактивними. Найбільший спектр забруднюючих речовин поставляють підприємства хімічної, потім — металургійної та нафтопереробної промисловості й електроенергетики. Сильним забруднювачем є транспорт, особливо автомобільний і авіаційний.
Небезпечним є радіоактивне забруднення, що з’являється внаслідок випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС і підприємствах з переробки радіоактивних елементів. Радіоактивні ізотопи, маючи тривалий період напіврозпаду, можуть зробити територію непридатною для життя протягом сотень тисяч і навіть мільйонів років.
Сільське господарство також є інтенсивним забруднювачем природи. Найбільша кількість забруднюючих речовин потрапляє в ґрунти з мінеральними добривами, особливо фосфорними (радіоактивні ізотопи, рідкі та розсіяні хімічні елементи).
Основні наслідки забруднення навколишнього середовища:
· завдається шкода здоров'ю людини. Речовини - забруднювачі призводять до різних захворювань, а в деяких випадках навіть до смерті людей і сільськогосподарських тварин;
· забруднені території стають малопридатними або взагалі непридатними для мешкання людей та їхньї господарської діяльності;
· забруднення може привести до порушення здатності біосфери до самоочищення, її повного руйнування й загибелі людства.
Для того, щоб зменшити або зовсім усунути забруднення, необхідне дотримання наступних вимог:
· на перших етапах будувати очисні споруди на підприємствах, а в перспективі створювати нові технології, що не призводять до забруднення природи;
· здійснювати пошук альтернативних джерел енергії — енергії термоядерного синтезу, вітру, сонця, використання абсолютного вакууму і т.п.;
· поступово, переходячи на нові технології, забруднені території можна рекультивувати, перетворити на придатні для заселення й господарського використання.
Найінтенсивніше відбувається вирубка тропічних лісів, у меншій мірі — лісів помірного поясу. Вирубування тропічних лісів відбувається з інтенсивністю 20 га за хвилину, тобто за кожну секунду вирубується площа в 2 футбольних поля. За останні 40 років площа тропічних лісів зменшилась на 50 %. Якщо так триватиме, то через 30-40 років ці ліси зникнуть.
Лісовідновлення проводиться тільки в розвинених країнах. Вирубка лісів призводить до багатьох негативних наслідків. Ліси — своєрідні «легені планети». Природні комплекси лісів очищують повітря від пилу та шкідливих речовин, виділяють кисень. Рослини — практично єдині постачальники кисню в атмосферу Землі. Ліси зберігають ґрунти від ерозії завдяки густо переплетеній кореневій системі, є регулятором поверхневого й підземного стоків природних вод. При знищенні лісу рівень ґрунтових вод знижується, що приводить до обміління річок; зникає багато видів рослин і тварин; частково змінюється клімат. Все це необоротно збіднює генетичний фонд живої природи Землі. Вирубка лісів повинна супроводжуватися їх відновленням. Для цього необхідний розвиток розплідників деревних культур з подальшою висадкою саджанців на місце знищених лісів.
Величезний негативний вплив на навколишнє середовище здійснює опустелювання, тобто зростання площ, зайнятих пустелями. Опустелювання може бути викликане декількома причинами. Це і зведення лісів з подальшою ерозією ґрунтів, і пересихання річок, струмків, і надмірний випас худоби, коли тварини не тільки з'їдають рослини, але і витоптують їх. Ґрунти, позбавлені кореневої системи рослин, легко видуваються, що приводить до їх вітрової ерозії. Неправильна обробка сільськогосподарських земель може викликати руйнування ґрунтового покриву і появу пустинних ландшафтів.
Процес опустелювання найбільш інтенсивний в Африці в зоні Сахелі, де пустеля Сахара поступово переходить в напівпустелю і суху савану, що використовується як пасовища. Опустелювання також характерне для Південної Африки, Тихоокеанського узбережжя і Патагонії Південної Америки, Мексики, Аравійського півострова, центральних районів Азії, низки районів Австралії. Для боротьби з опустелюванням існують різні способи: створення лісозхисних смуг, висадження посухостійких рослин, регулювання випасу сільськогосподарських тварин, правильна обробка земель, відновлення лісів.
Інтенсивна господарська діяльність людини, в результаті якої щорік спалюється величезна кількість палива, приводить до вилучення з атмосфери великих об'ємів кисню й викидів вуглекислого газу (СО2), а також інших твердих, рідких і газоподібних сполук. Деякі вчені вважають, що збільшення концентрації СО2 в атмосфері приводить «парникового ефекту», коли нижній шар атмосфери нагрівається за рахунок поглинання молекулами води, вуглекислого газу й деяких інших газів частки теплового випромінювання поверхні Землі, нагрітої Сонцем.
Парниковий ефект може бути причиною потепління на Землі з подальшим таненням льодів Антарктиди, арктичних і гірських районів і підвищенням рівня води в Світовому океані на декілька десятків метрів, що викличе затоплення густозаселених низовинних районів материків, де проживають сотні мільйонів людей. Потепління також може привести до танення багатолітньої мерзлоти в полярних районах і зсуву природних зон до полюсів. Існує й інша точка зору на потепління клімату, яке пов'язане не із збільшенням концентрації СО2 в атмосфері, а з активізацією вікових ритмів сонячної активності. Надлишкова для біосфери кількість вуглекислого газу поглинається водами Світового океану й виводиться в осад у вигляді вапняків та інших гірських порід. У будь-якому випадку потепління клімату на 2 — 3 градуси приведе до збитку в 1 — 2 % світового валового продукту, а для країн, що розвиваються, у декілька разів більше.
Останнім часом багато суперечок ведеться з приводу «руйнування» озонового шару стратосфери й утворення «озонових дір» речовинами, що використовуються в аерозолях і холодильних установках. Озоновий шар оберігає живі організми на Землі від небезпечної дії короткохвильової ультрафіолетової радіації Сонця. Проте ряд учених вважає, що зміна озонового шару й утворення в нім «дірок» процес природний, не пов'язаний з техногенною діяльністю людей.
Екологічні проблеми є наслідком багатьох проблем і не можуть бути вирішені у межах окремої держави, тому що завдяки глобальному кругообігу речовини й енергії географічна оболонка є єдиним природним комплексом. Для вирішення екологічних проблем необхідні принципово нові, енергозберігаючі та не забруднюючі навколишню природу технології.
Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами. Найбільшим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може мати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою та гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.
Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластичних синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені-дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто, Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів пластикові вироби нерідко стають причиною їх загибелі.
6. Соціальні проблеми
Це проблеми охорони здоров’я (СНІД), освіти, культури, злочинності та ін. Можливості розв’язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу.Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Багато сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психологічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, найбільш загрозливою серед яких є СНІД.
У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислове розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.
Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу, всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого негативного явища у проблему глобального масштабу, як злочинність, Інтернаціоналізація злочинності у багатьох випадках значно випереджує темпи світової інтеграції в економічній, соціальній і культурній сферах. Особливо небезпечним стало явище злочинності після того, як вона набрала організованих форм, сформувала і постійно розширює світовий ринок наркотиків і зброї.
Генеральна Асамблея ООН 22.04.2009 р. одноголосно схвалила резолюцію про проголошення 22 квітня Міжнародним днем Матері-Землі. У ній підкреслюється, що для досягнення справедливого балансу між економічними, соціальними й екологічними потребами нинішнього та майбутніх поколінь необхідно сприяти гармонії з природою і планетою Земля.
Американське видання The Forbes опублікувало рейтинг найбільш екологічно чистих країн світу за 2008 р. 140 країн оцінювалися за 25 критеріям (починаючи від чистоти повітря та якості води і закінчуючи біологічною варіативною й використанням пестицидів).
Найчистішою в світі визнана Швейцарія (одна з найбагатших країн світіу за показником ВВП на душу населення), яка набрала 100 балів за 8-ми екологічними критеріями, включаючи якість води, кількість і чистоту лісів, мінімальне використання пестицидів.
У Швеції стабільно високі екологічні показники, що безпосередньо відображується на здоров'ї її мешканців. Тут низький рівень забруднення повітря, чиста питна вода, низький рівень парникових газів, турботливе ставлення до лісів.
Норвегія – ще одна з найбагатших країн світу, яка може похвалитися прекрасною якістю води, санітарії (ефективне очищення стічних вод), повітря. Норвежці найменш схильні до захворювань дихальних шляхів.
Економіка Коста-Рики залежить від індустрії екотуризму, тому тут велика увага приділяється турботі про навколишнє середовище. На відміну від своїх латиноамериканських сусідів, ця країна уникає вирубування лісу. Країна набрала 97 балів із 100 можливих в категоріях лісівництва, чистоти повітря.
Серед інших найчистіших країн світу – Колумбія, Нова Зеландія, Японія, Хорватія, Албанія, Ізраїль.
Немає коментарів:
Дописати коментар